Зважаючи на трагічну подію з українським літаком, хочемо підняти непросту й болючу тему смерті близьких людей – як про це говорити з дітьми?
Варто усвідомити, що замовчування смерті (та її причин) має гірші наслідки, ніж чесна і вчасна розповідь, підтримка та співчуття.
Це стосується, як дорослих, так і дітей.
Це стосується України на всіх рівнях комунікації…
Так, смерть, на жаль, трапляється в нашому житті, і кожна людина неминуче з нею стикається. Завдання батьків – у безпечний спосіб, поступово, навчити дитину пережити цей біль, щоб не сталося так, що потім зіткнувшись з горем «непідготовленою», біль не став катастрофою.
Публікуємо поради на основі тексту від психіатра Євгенія Тичковського – про те, як говорити про смерть із дітьми.
Коли дитина не отримує інформації й емоційної підтримки про те, що сталося, то починає тривожитися (бо відчуває, але не розуміє емоційний стан батьків), боятися, придумувати власні пояснення і навіть звинувачує себе.
Дитина думає, що її улюблена киця щойно заснула, а бабуся «на небі». Але чому киця не прокинулася? Де небо і коли повернеться бабуся? А може, вона померла бо я був неслухняний?
Уникнення теми смерті не дозволяє дітям впоратись з фактом незворотньої втрати, прожити її та відпустити.. Тож краще:
🌾 Будьте поряд.
🧡 Говоріть з дітьми. Зокрема, про причину смерті - відповідно до віку та рівня усвідомлення. Інформація має допомогти дитині усвідомити незворотність процесу смерті та відсутність провини малечі за відхід рідної людини.
🌾 В щоденному житті пояснюйте смерть на прикладі тваринок зі світу навколо чи метафор.
🧡 Відверто й терпляче відповідайте на запитання.
Дозволяйте дитині через гру переживати важкі емоції. Дитина може гратися, коли в сім’ї траур – це її спосіб впоратися та дистанціюватися від важкої розлуки, а не доказ байдужості.
🌾 Дозвольте дитині бути частиною ритуалів жалоби (зважаючи на її вік, готовність, бажання).
🧡 Дозволяйте та заохочуйте в дитини різні емоції, запевнивши що всі вони абсолютно нормальні. Або грайтеся, малюючи, пишучи чи розповідаючи терапевтичні історії. Можна написати лист, але пояснити що його неможливо відправити адресату. Можна прочитати лист разом чи знищити, таким чином "прощаючись".
🌾 Проявляйте власні різні емоції і пояснюйте їх дитині: «Іноді, коли я думаю про твого тата, я хочу так плакати, я сумую за ним …». Називайте емоції дитини: «…я бачу, що ти сумуєш..». Плачте разом з дитиною чи радійте від теплих спогадів про померлого. Спільні переживання зближують та полегшують біль.
🧡 Не очікуйте від дитини такої ж реакції, як від дорослого, на трагічні події – дитина може реагувати дуже по-різному, швидко перемикатися з однієї емоції на іншу (плакати, сміятися тощо), або взагалі відреагувати значно пізніше після сказаного. Діти ще малі і не повністю розуміють безповоротність втрати.
🌾 Пам’ятайте про померлу людину, ініціюйте розмови сповнені теплих почуттів та спогадів.
🧡 Зберігайте світлу пам’ять про померлого, але не ідеалізуйте його.
🌾 Найголовніше - не залишати свою дитину в цей складний період без підтримки.
🧡 Якщо дорослим самим складно впоратися з власним горем, варто звернутися за психологічною підтримкою.
Пам'ятайте, що безпечне середовище відіграє визначальну роль у природньому процесі горювання, формує здорове ставлення до життя та смерті.
Бережіть одне одного
(Джерело: https://cutt.ly/PrfVvxx Є.Тичковський)
Немає коментарів:
Дописати коментар