14 вересня 2020 р.

Суїцид. Вихід є!

 Усі батьки хочуть вірити, що суїцид не стосується їхньої сім'ї та дітей. Але насправді це може трапитися з ким завгодно та коли завгодно. Всупереч стереотипам, розмова про суїцид не підштовхне до його скоєння, але виявить тривожні ознаки та зможе допомогти дитині 

Через пандемію #COVID19 в Україні, на жаль, зросла кількість звернень на дитячу лінію від підлітків, що мають суціїдальні симптоми.

Ключ до складної розмови про це — довіра та відкритість. Пам'ятайте, що діяти — це завжди найкращий вихід.


Джерело: UNICEF Ukraine

4 вересня 2020 р.

Чат-бот «Кіберпес» - захисти себе від кібербулінгу!

 Міністерство цифрової трансформації у співпраці з ЮНІСЕФ та за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, Координаційного центру з надання правової допомоги та Міністерства юстиції України з червня 2020 року запустило чат-бот «Кіберпес». У чат-боті можна дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у випадку кібербулінгу.

Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

У чат-боті «Кіберпес» можна знайти інформацію про те:

  • що таке «кібербулінг» та як він проявляється;
  • як визначити контент, що містить кібербулінг;
  • що робити, якщо вас кібербулять;
  • як видалити матеріали, що містять кібербулінг;
  • як попередити кібербулінг;
  • як не бути кібербулером.

https://chats.viber.com/kiberpes

https://t.me/kiberpes_bot

Джерело: https://www.kmu.gov.ua

3 вересня 2020 р.

Емоційний інтелект

Навчання без розвитку емоційної складової інтелекту може викликати труднощі в побудові стосунків, розумінні власних потреб і бажань, визначенні свого місця в соціумі.
Тому в Новій українській школі так багато уваги приділяється розвитку емоційного інтелекту школярів, а саме навчити учнів будувати ефективні відносини з іншими та розуміти власні емоції.

Джерело:nus.org.ua


КАЗКА «ХЛОПЧИК І ТЕЛЕФОН»

Мета казки: формування в дітей духовних та сімейних цінностей; виховання любові до батьків; профілактика комп’ютерної, ігрової залежності в дітей.


 Жив собі один Хлопчик, розумний, спортивний та добрий у глибині душі. Щоправда, трохи впертий. А може, це нерозтрачена на корисні справи завзятість із нього вилазила? У школі Хлопчик добре вчився, спортом займався, у шахи грав і навіть музику вивчав.

 І все в його житті було б добре, якби... Якби не ТЕЛЕФОН, який хлопчикові подарували на день народження на літніх канікулах. Телефон був новий, довгоочікуваний, сучасний і... дуже хитрий! Він заманював Хлопчика музикою з усього світу, а ще вабив різними-різними іграми, щодня задаровуючи Хлопчика все більше та більше. Та з часом влада телефону над дитиною ставала все міцнішою і сильнішою.

 І Хлопчик щодня спілкувався з хитрим пристроєм усе частіше та довше, забуваючи про справжніх друзів, про вірного собаку, про світ книг та красу природи. Минуло зовсім небагато часу, і потрапив Хлопчик у полон телефонний, у залежність від хитрого пристрою, та так, що ні хвилини без нього обійтися вже не міг!

 Але, треба сказати, що телефон був розумним і підступним: і виду не подавав, що командує хлопчиськом: дозволяв натискати будь-які кнопки, вражав дивами зв’язку й чарівною мережею Мага-Інтернету, непомітно утримуючи Хлопчика все довше і довше у своїй владі. А хлопчисько почував себе справжнім володарем телефону, супер-переможцем ігор, проводячи з підступним пристроєм годину за годиною, день за днем, не помічаючи, як летить час. Час його життя...

 Батьки вмовляли сина відволіктися від хитрого телефону, переконували, сперечалися. Але... зачарований Хлопчина нікого не хотів навіть слухати. До того ж, телефон шепотів йому на вухо: «Я твій вірний, цікавий та найкращий друг. Я завжди буду з тобою. Пограймо ще!».

 У батьків хлопчика більше не було сил, слів і терпіння, щоб відмовити сина від спілкування з телефоном. А може, не було вільного часу. А може, підступний пристрій їх теж зачарував, домовившись із їхніми комп’ютерами та телефонами, бо батьки хлопчика більше займалися своїми ґаджетами, ніж сином чи книжками?!

 Вони мовчки купували й приносили Хлопчикові їжу і речі, залишаючи це в кімнаті сина і... старіли, старіли..., адже час життя минає занадто швидко. Але Хлопчик цього не помічав. Він навіть їв, не відриваючись від екрана, від гри, одночасно слухаючи музику. Натискав кнопки і дбайливо стежив, щоб у штучного приятеля не розрядилася батарея. Так минуло багато часу... 

 І ось одного разу на звичному місці їжі та води не знайшлося. Хлопчик відчув спрагу та голод, але відірватися від телефону не зміг. Але і наступного дня їжа не з’явилася. І тоді він уперше за довгий час прислухався до дивної тиші: батьків і пухнастого друга — собаки теж не було. Їх просто ВЖЕ не було... Зовсім не було...

 Хлопчик, відчуваючи щось незвичайне, відклав телефон та озирнувся навколо. Він підійшов до вікна і з подивом подивився на вулицю. Усе дуже змінилося. Усе! За вікном були нові будинки, незнайомі люди, нові машини, магазини, газони. Біля під’їзду весело сміялися діти. Незнайомі діти. Біля них стояла жінка похилого віку. І раптом... зачарований Хлопчик упізнав у ній сусідську дівчинку! І подумав: «Коли це вона встигла так вирости, та ще онуків завести, що ж сталося?». Потім далі він побачив афішу, яка запрошувала на концерт відомого музиканта. Щось знайоме було в особі скрипаля.

— Так це ж Борис із мого класу! — вигукнув зачарований Хлопчик. — Оце дива!

 Телефон загудів, нетерпляче і наполегливо вимагаючи до себе уваги. «Іди грати швидше! Скоріше! — пролунала його команда в голові у зачарованої дитини. Хлопчик ступив крок до хитрого пристрою, як раптом... у помутнілому від часу дзеркалі він побачив дивного кудлатого типа з бородою. Хлопчик відсахнувся в інший бік, кудлатий тип відсахнувся також. Тоді, долаючи страх, він підійшов до дзеркала і... з жахом зрозумів, хто це! Це був він, але не зовсім він! У цвілій потертій дитячий сорочці!

 Телефон наполегливо задзвонив, але... Але бородатому Хлопчику вже було не до нього. «Де я, хто я? Що відбувається?», — злякано подумав він і швидко увімкнув телевізор. На екрані ведуча одного з численних каналів надала слово відомому вченому-екологу, захиснику природи. «Так це ж Дмитрик із паралельного класу», — прошепотів, ледь не плачучи, бородатий хлопчик. Та раптом зрозумів, що, загравшись із телефоном, не помітив, як життя його пройшло повз нього. Як промайнуло дитинство без друзів і веселощів, без спортивних змагань і пісень біля багаття, без походів до веселого цирку та весняного парку, без квача і доганялок, без цікавих книг і вірного собаки, без літнього сонця і пляжу, без сніжної зими і новорічної ялинки,... без... без... без усього! Без нічого промайнуло його життя... марно...

 Бородатий старий Хлопчик гірко заплакав і з люттю відкинув від себе хитрий пристрій. Телефон на льоту зачепив настінний календар, і вони вже разом, зробивши кульбіт у повітрі, упали на підлогу. Календар зашурхотів, гортаючи численні сторінки, а скривджений телефон розтанув у повітрі на очах здивованого бородатого хлопчика.

 А тим часом календар, ще раз перегорнувши свої листочки, зупинився на дні народження хлопчика, того самого року, коли йому подарували хитрий пристрій. Напередодні літніх канікул.

 І... раптом щось сталося. Ніби таємнича сила перевернула хлопчиська в повітрі, скидаючи з нього тягар років і бороду, і дбайливо поставила на ноги.

 До кімнати увійшла матуся, погладила його по голові й запитала, чи зробив він уроки. Хлопчик здивовано подивився на неї і несподівано обійняв: «Мамочко, це ти? Який я радий! Який я щасливий! Ти тут! Ти поряд! Я так за тобою скучив! — із побоюванням запитав, — Мамо, а у мене бороди немає?».

— Коли-небудь буде. Коли виростеш! — усміхнулася матуся.

— Точно її немає? — перепитав хлопчик.

— Не вигадуй. От жартівник! — відповіла мама. — Збирайся, імениннику, підемо тобі планшет або телефон з відеоіграми купувати. Папа дозволив, погодився.

Хлопчик раптом зблід: «Ні, ні, тільки не телефон! Тільки не планшет! Ви мали рацію, коли казали, що краще велосипед! Або ковзани! Або футбольний м’яч! А можна енциклопедію! А можна просто всією сім’єю піти з нашим чудовим кумедним собакою в парк! Гуляти і розмовляти, дивитися на небо, їсти морозиво та сміятися».

 Матуся з подивом подивилася на сина. А він, пригорнувшись до неї, виголосив якісь несподівано дивні, дорослі слова: «Адже ми так довго не спілкувалися. Цілу вічність! А час життя минає занадто швидко».

 📌 Запитання для обговорення казки

1. Чи сподобалася вам казка? Чим саме?

2. Про що ця казка?

3. Яка її ключова думка?

4. Які помилки зробив Хлопчик під час користування телефоном?

5. Що б ти порадив цьому Хлопчику?

6. Чи вважаєш ти, що комп’ютерні ігри — це сучасна проблема? Чому?

7. Назви позитивні та негативні сторони захоплення дітьми комп’ютерними іграми, Інтернетом, різноманітними ґаджетами.

8. На твій погляд, які є в житті людини, дитини більш корисні (для здоров’я, досягнення успіху в житті, суспільстві) захоплення та більш доцільне використання вільного часу?

9. Назви декілька альтернативних комп’ютерним іграм занять.

10. Що головне зрозумів Хлопчик із казки?

11. На твою думку, чи важлива в житті сила волі людини? А цілеспрямованість, самоконтроль?

Автор: І. В. Гармаш