31 серпня 2020 р.

ПСИХОЛОГІЧНІ КОРДОНИ ДИТИНИ: НАВІЩО ПОТРІБНІ ТА ЯК УСТАНОВЛЮВАТИ?

 Психологічні кордони — це важливий показник здоров’я і благополуччя особистості.  Межі включають у себе все, що відрізняє «Я» від «не Я», моє від не мого. 

Діти вчаться будувати та відстоювати кордони, зважаючи на те, як це роблять батьки. Тож перш ніж вчити цього дитину, починати потрібно із себе: усвідомлюйте власні кордони, знайдіть шляхи, як зрозуміло донести їх до дитини і до всіх оточуючих, зупиняйте порушників. Які кордони можуть бути?

Фізичні кордони й фізичний простір

Ці кордони пов’язані з кордонами тіла. Порушити їх може небажаний дотик, вплив на тіло чи органи чуття. Кожне порушення сприймається як фізичне насильство. Які дії належать до порушення фізичних кордонів?

  • Змушувати спати, коли дитина не хоче, або навпаки, заважати спати;
  • насильно годувати, примушувати доїдати до кінця;
  • чіпати без згоди і бажання дитини;
  • заподіювати біль — шльопати або бити.

Відстань, комфортна для спілкування, для кожної людини індивідуальна. Допомогти дитині зрозуміти свої фізичні кордони можна через ігри, але не наполягаючи.

Особисті речі та особистий простір

Іграшки, книжки, речі, що дитина носить із собою, — це все її особисті речі. Ба більше, до просторових кордонів належить місце, де дитина займається, спить, грає, зберігає речі. Дуже важливо, аби батьки поважали ці кордони.

  • Без дозволу не беріть і не віддавайте іграшки дитини;
  • не читайте особисті записи;
  • не заходьте у дитячу кімнату без стуку, особливо, коли дитина потребує усамітнитися;
  • не заглядайте у ванну чи туалет, коли дитина там перебуває;
  • не порпайтеся в портфелі чи кишенях.
І звісно, особистий простір дитини не зможе сформуватися, якщо батьки наголошуватимуть на тому, що вона ще має нічого «свого».

Думки та цінності

Беручи приклад з дорослих, дитина вчиться  ухвалювати рішення, відповідати за них, формувати цінності та власну думку. Якщо батьки критикують ініціативу, ухвалюють рішення за дитину, диктують, що і як вона має робити, вони роблять її безпорадною.

Кордони особистих цінностей пов’язані з умінням відстоювати свою позицію, говорити «ні».  Дитина вчиться цього поступово, зважаючи на те, як формується її уявлення про важливе, значуще, цінне.

Як дотримувати кордонів дитини?

Порушення кордонів сприймається як щось неприємне, нав’язане, те, що порушує внутрішній спокій. Дитина може відчувати образу, злість, відразу. На відміну від дорослих, маленькій особистості важко відстоювати свої кордони. Допомогти у цьому можуть лише батьки.

Поважайте і приймайте право дитини мати свою думку. Не висміюйте її. За потреби пояснюйте та скеровуйте. Хваліть за розважливість.

Дозволяйте робити свій вибір. Починайте навчати цього, запитуючи, що саме дитина їстиме, одягне, яку іграшку візьме тощо.

Допомагайте розуміти та висловлювати почуття.

Усі види кордонів формуються поступово, з урахуванням віку дитини. До того ж, вони можуть змінюватися та розширюватися.

 Джерело: 4mamas-club

28 серпня 2020 р.

Що і ЯК говорити дитині

   Значною мірою саме від реакції батьків на дитячу поведінку залежить, буде дитина думати про власну поведінку чи про реакцію батьків.
   Від ситуації до розмови може пройти навіть день, це нестрашно, важливо - щоб відбувся діалог, розуміння причин і наслідків поведінки дитини. Важливо показати своє бажання розібратися й допомогти, тоді мозок дитини буде відкритий до цих уроків. Натомість агресія змушує лише захищатися, закриватися й бунтувати проти повчань.


 

19 серпня 2020 р.

СЛУХНЯНІ ДІТИ: ЯКІ НАСЛІДКИ ХОВАЮТЬСЯ ЗА ЦИМ ПОНЯТТЯМ?

 Показник гарного виховання для багатьох батьків — слухняність дитини. Слухняна дитина — це зручна дитина.

 Вона не бігає, не кричить, не шкодить. Та чи щаслива вона? Слухняні діти виконують усе, що кажуть дорослі, але позбавляються головного — свободи. До чого ж може призвести суворе виховання?

👆Несамостійність

Дитина, яку позбавляють свободи бути собою та заважають учитися самостійності, втрачає її. Постійно виконуючи лише те, чого він неї вимагають, дитина позбавляється вміння ініціювати. За таких умов, навіть у 30 років вона чекатиме, коли їй скажуть, що робити.

- Давайте дитині свободу вибору. Заохочуйте її бажання бути самостійною.

👆Залежність від інших

Зручніше, якщо маленька дитина виконує те, про що її просять. Але обравши таку систему виховання, ми робимо свою дитину слабохарактерною. Слухняна дитина не чинитиме опір, не заперечуватиме, а йтиме на поводі в інших.

- Будьте уважними до почуттів та бажань дитини! Не наполягайте на своєму. Розповідайте про можливі наслідки її дій.

👆 Занижена самооцінка

Діти, учинки яких завжди критикують, у якийсь момент зневіряться у власних силах. До того ж вони можуть почати вважати, що не заслуговують на вашу любов. Тоді дитина докладатиме всіх зусиль, аби почути ваше схвалення. Але самооцінка від цього не зросте. Вони завжди боротимуться за вашу любов.

- Частіше говоріть дитині, як ви її любите та вірите у неї.

👆 Хворобливість

Слухняні діти часто пригнічують власні емоції. Але вони нікуди не зникають, а одного разу знайдуть вихід через хвороби. Про це свідчить психосоматика та незліченні дослідження.

- Навчіть дитину виявляти емоції,  не пригнічувати їх.

👆 «Важкий» підліток

Якщо маленька дитина дуже поступлива та слухняна, часто це компенсується некерованістю у підлітковому віці. Уся та свобода і бажання, що були заборонені, знаходять вихід. Не даром кажуть, що до забороненого вабить найбільше.

- Обмежуйте дитину розумно. Заборони мають бути винятком, що поширюється лише на небезпечні речі. Давайте дитині більше свободи.

Джерело: 4mamas-club

Як сказати дитині "НІ"

 

14 серпня 2020 р.

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ БАТЬКІВ: ЩО РОБИТИ, КОЛИ ТИ «НА НУЛІ»

    Так чи інакше, але симптоми емоційного вигорання є у багатьох батьків. Іноді ми просто не можемо зрозуміти причину свого виснаження: ніби і спиш добре, але на ранок прокидаєшся млявим. Знайомо? Ми вирішили дізнатися більше про природу емоційного вигорання у батьків і звернулися до матеріалів психолога Людмили Петрановської.

Вертикальна модель комунікації

  Спілкуючись одне із одним, ми виступаємо у різних ролях. Наприклад, ви проводите час із подругою за чашечкою кави — це горизонтальна взаємодія. Ви обидві отримуєте задоволення від спілкування, і жодна з вас не відповідає за іншу. Але зовсім інша ситуація, коли ви опиняєтесь вдома із однорічною дитиною. Ви все також отримуєте задоволення від спілкування, але ваші взаємини все ж не рівні, бо ви відповідаєте за малюка. Така модель комунікації є вертикальною. Завелика кількість таких відносин призводить до емоційного виснаження.

Психіка — теж орган, і вона не витримує

  Емоційне вигорання провокують декілька основних чинників.

Складна родина ситуація. Ростуть діти-погодки, ніхто із рідних не допомагає, дитина часто хворіє, бракує грошей тощо. Проблеми накопичуються і нашаровуються одна на одну, тому психіка просто не витримує перенавантаження. Життя у великому місті. На жаль, мегаполіс не є сприятливою місцевістю для підтримування горизонтальних відносин, необхідних для нашої душевної гармонії. Часто мама залишається замкнутою у чотирьох стінах з маленькою дитиною, за яку постійно відповідає. Відсутність допомоги. Бабусі далеко, чоловік постійно на роботі, на няню грошей немає, мама залишається без соціальних зв’язків. У таких умовах не те що приділяти час собі, а елементарно сходити до туалету чи поїсти неможливо. І це відбувається майже у кожній другій родині.

Чим менше сил, тим гірше поводяться діти

Однією з найяскравіших ознак емоційного виснаження є те, що відпочинок зовсім не допомагає. Ви спите всю ніч, а на ранок почуваєтесь так, ніби вагони розвантажували. Увечері інша проблема — неможливо заснути. І так по колу. Будь-які фізичні відхилення є тими самими тривожними дзвіночками! Говорячи про енергетичні ресурси людини, уявімо резервуар. Коли він наповнений, ми бадьорі та впевнені у власних силах. І коли малюк починає вередувати, ми не впадаємо у транс, а одразу знаходимо вихід, як його заспокоїти та відволікти. Коли ж резервуар порожній, а тут ще діти, ніби навмисно, бешкетують та вередують, ми відчуваємо лише роздратування та злість. Ми можемо нагримати на малюка.

Як попередити емоційне вигорання?

  • Відпочивайте та не втрачайте горизонтальних відносин: проводьте час із друзями та колегами.
  • Відчувайте успіх. Дитина тривалий час хворіла, і завдяки вашим зусиллям почувається краще? Акцентуйте на цьому свою увагу.
  • Знайдіть хобі, що приносить задоволення.
  • Не ігноруйте якість сну!
  • Змінюйте своє життя щодня. Не раз на рік відпочинок на морі без дітей, а маленькі кроки, що забарвлюють повсякденність.
  • Не женіться за досконалістю. Всі ці ідеальні матусі, за якими ви стежите в Інтернеті, — лише ілюзія. У всіх є проблеми, зрозумійте це.

Наостанок, маленький тест. Просто зараз, не замислюючись, дайте відповідь:

Скільки разів за останній тиждень ви займалися чимось для себе?

 Коли востаннє переглядали улюблений фільм чи серіал, або читали книгу?

Якщо не можете згадати, час замислитися: можливо, настав час змінити своє життя?

Джерело: 4mamas-club (за лекціями Л.Петрановської)

13 серпня 2020 р.

Емоційний інтелект та наші звички

Багато хто вважає емоційний інтелект своєрідною навичкою, яку можна розвивати та тренувати. Досить людина, якій «бракує» емоційного інтелекту, звинувачує інших людей у власних проблемах, часто відчуває тривогу, зазнає стресів тощо. Насправді, більшість людей мають високий рівень емоційного інтелекту, але утримуються від використання цієї своєї вродженої якості через багато «шкідливих звичок».

Емоційний інтелект — група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції та почуття інших людей, можуть ефективно управляти своєю емоційною сферою, а тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна, вони легше досягають своєї мети у взаємодії з оточуючими.

Вікіпедія

Отже, якщо ви хочете розвинути свій емоційний інтелект, навчіться визначати ці звички та працюйте над їхнім усуненням. А саме…

1.  Критика інших.

Подібна критика часто є проявом несвідомого захисного механізму, спрямованого на усунення власної невпевненості. Ми всі іноді критикуємо — і це не обов’язково погано, адже критично сприймати навколишнє — життєво важлива навичка, яка допомагає орієнтуватися у світі та відносинах між людьми. Але критика інших як звичка може призвести до протилежних результатів та перетворити нас на не дуже розумних сліпців, особливо щодо себе. Часто подібна критика допомагає нам почуватися кращими. Адже коли ви критикуєте когось, наприклад за дурість, то одночасно маєте на увазі, що самі дуже розумні. І це прекрасно. Коли ви критикуєте когось за наївність, розуміється, що ви вже точно не наївні. І це прекрасно. Корисна критика робить світ кращим, некорисна — дає змогу почуватися кращим лише в короткочасній перспективі. Простіше кажучи, критика інших — це примітивний захисний механізм. Насправді існують й більш продуктивні способи подолати власні тривоги та невпевненість. Зрозумійте, що критика інших — це марна витрата часу й енергії, адже ця енергія не використовується на поліпшення себе та навколишнього світу.

2. Хвилювання про майбутнє.

Зрозуміло, що усі люди потребують порядку та визначеності,  адже наші далекі предки, які могли підтримувати своє життя у більшому порядку, мали кращий шанс на dиживання. Хвилювання створює ілюзію впевненості, але насправді лише ослаблює нас, адже ми обманюємося думкою, що можемо зробити майбутнє більш визначеним, лише постійно про це роздумуючи й не здійснюючи жодних розумних кроків для цього. Саме лише «продумування» проблеми не означає, що це продумування продуктивне. Емоційно розвинені люди розуміють, що краще зіткнутися з реальним життям, яке за своєю суттю невизначене, ніж жити у запереченні цього. Коли ви припините розбивати себе хронічним стресом та тривогою, здивуєтеся, скільки енергії та ентузіазму повернеться у ваше життя.

3. Роздуми про минуле.

Роздуми про помилки минулого — невдала спроба самоконтролю. Ми усі прагнемо самоконтролю, адже віримо, що за певної завзятості зможемо досягти чого завгодно. Та навіть докладний аналіз минулого не змінить того, що сталося. Звісно, більшість людей, які зациклюються на помилках та невдачах минулого, насправді не вірять, що можуть це минуле змінити.

Отже, якщо ви хочете зробити своє життя кращим, а не залишатися у минулому, потрібно прийняти минуле таким, яким воно було, прийняти факт неможливості його змінити. Не відмовляйся від створення свого майбутнього, вдаючи, що можете контролювати своє минуле.

4. Підтримання нереалістичних очікувань.

Нереалістичні очікування — це невдала спроба контролювати інших. Можливо, люди з нереалістичними очікуваннями вважають, що таким чином допоможуть іншим людям стати кращими, але навряд чи це насправді досить сильно впливає на реальність. Ви просто витрачаєте час на думки про те, що повинна робити інша людина, а коли це не справджується, що, можливо, є й кращим, ви відчуває негативні емоції, розчарування. … Й створюєте нові сподівання, щоб почуватися краще. Виникає цикл із даремних надій та гірких розчарувань. 

Щоб так не відбувалося припиніть створювати історії про те, що ви хочете для інших людей, потрібно зрозуміти, що ви не можете контролювати інших, не підтримуйте свої очікування, але підтримуйте свої надії.

Джерело: Основа (за матеріалами Nick Wignall)