Переживши травматичні події, людина часто замикає їх в собі, наче застиглі кадри з кіно – сповнені шоку й болю.
Буває, немає ні слів ні почуттів розповісти усе це, втім без розповіді, пам’яті й оплакування, відновитися дуже складно.
Щоб відновитися після травми, варто розповісти ІСТОРІЮ цієї травми (зокрема, з допомогою психотерапевта, в безпечних умовах), інтегрувати її в життєвий досвід з усіма її емоціями, щоб вона сприймалася як одна з життєвих подій (а не окремо).
Фрейд це описує так: «Пацієнт повинен знайти мужність спрямувати свою увагу на феномени своєї хвороби. Його хвороба більше не повинна здаватися йому мерзенною, а має стати ворогом, вартим його хоробрості, частиною його особистості, яка має тверде підґрунтя для існування і з якої повинні взяти початок вартісні речі для його майбутнього життя.»
Терапевт нормалізує реакції пацієнта, полегшує НАЗИВАННЯ та використання мови, розділяє емоційний тягар травми. Він також бере участь у побудові нової інтерпретації травматичного досвіду, яка утверджує ГІДНІСТЬ і вартісність постраждалої особи.
Визнати правду надзвичайно важко, тому при реконструкції своїх історій постраждалі часто вагаються (чи навіть потім заперечують раніше сказане). Заперечення реальності змушує їх почуватися божевільними, однак ще важче їм – ВИЗНАТИ цю реальність, яку на перший погляд здається неможливо ВИТРИМАТИ. Тому часто озвучується запит «хочу позбутися травматичних спогадів».
Цей образ катарсису є прихованою фантазією багатьох травмованих осіб: «Нічого не пам’ятати, рухатись далі». І їх можна зрозуміти… Однак правда в тому, що психотерапія не позбавляє травм. Метою розгляду історії є ІНТЕГРАЦІЯ травматичного досвіду в життєву історію, а не намагання позбутися чи заперечити його.
У процесі реконструкції історія травми таки проходить перетворення - вона стає більш присутньою та реальною. Більш такою, яку можна витримати, і навіть в якій знайти свою силу. Саме ПРАВДА має відновлювальну СИЛУ. А не брехня чи заперечення.
Історія травми стає СВІДЧЕННЯМ. І це свідчення стає ЗЦІЛЕННЯМ. Історія травми стає «новою історією», яка більше не розповідає про сором та приниження, а швидше про гідність та чесноту.
Травма неминуче приносить втрати.
Фізичні, психологічні.
Тому розповідь про травму неминуче заглиблює постраждалого у глибоке горе. Виникає великий СУМ та сльози. Це є етапом відновлення від травми. Цей сум є актом сміливості та відвагою переживати УВЕСЬ СПЕКТР почуттів. Лише через оплакування всього, що втрачено, люди можуть відкрити своє незнищенне внутрішнє життя.
Втім, постраждала людина може боятися сумувати – навпаки, впадає у гнів та фантазії про помсту. Жертва уявляє, що може позбутися жаху, сорому та болю від травми, відплативши кривднику, і таким чином відновивши власну силу.
Але правда в тому, що розквитатися та відновити втрачене неможливо. Травму неможливо вигнати ні ненавистю, ні любов’ю. Її можна інтегрувати в свою історію, дозволивши собі сум.
Відмовитися від фантазії про помсту не означає відмовитися від пошуку СПРАВЕДЛИВОСТІ: навпаки, це розпочинає процес ОБ'ЄДНАННЯ з іншими, щоб притягти кривдника (чи кривдників) до відповідальності за його злочини. Прощення приносить полегшення. Але справжнє прощення не може бути дароване, поки злочинець не попросить і не заслужить його сповіддю (визнанням своїх злочинів та шкодуванням про це), покаянням та відшкодуванням. «Давайте все забудем наче нічого не було, і будем дружить» - це не про визнання своїх вчинків.
І хоч справжнє розкаяння кривдника – це рідкісне диво у світі людей, відповідальність постраждалої особи – впоратися з завданою травмою, перш за все визнавши її й оплакавши.
Оплакування – єдиний спосіб віддати шану втраті; адекватного відшкодування не існує.
Хоча постраждала і не винна у кривді, завданій їй, саме вона ВІДПОВІДАЛЬНА за своє одужання.
Свою ПАМ'ЯТЬ. І свою історію.
І після багатьох повторень, настає мить, коли розповідь про травму вже не викликає дуже інтенсивних почуттів. Горе втрачає свою гостроту. А травма стає ЧАСТИНОЮ ДОСВІДУ, який не забувається, але який вже належиться минулому і вже не заважає жити тут і тепер, планувати нові цілі в майбутньому й досягати їх.
Джерело: Взаємини (на основі книги «Психологічна травма та шлях до видужання», Джудіт Герман)
Немає коментарів:
Дописати коментар