Суїцид. Вихід є!

 Усі батьки хочуть вірити, що суїцид не стосується їхньої сім'ї та дітей. Але насправді це може трапитися з ким завгодно та коли завгодно. Всупереч стереотипам, розмова про суїцид не підштовхне до його скоєння, але виявить тривожні ознаки та зможе допомогти дитині 

Через пандемію #COVID19 в Україні, на жаль, зросла кількість звернень на дитячу лінію від підлітків, що мають суціїдальні симптоми.

Ключ до складної розмови про це — довіра та відкритість. Пам'ятайте, що діяти — це завжди найкращий вихід.

Джерело: UNICEF Ukraine

Чат-бот «Кіберпес» - захисти себе від кібербулінгу!

 Міністерство цифрової трансформації у співпраці з ЮНІСЕФ та за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, Координаційного центру з надання правової допомоги та Міністерства юстиції України з червня 2020 року запустило чат-бот «Кіберпес». У чат-боті можна дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у випадку кібербулінгу.

Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, як визначити кібербулінг, як самостійно видалити образливі матеріали з соціальних мереж, а також куди звертатись за допомогою.

У чат-боті «Кіберпес» можна знайти інформацію про те:

• що таке «кібербулінг» та як він проявляється;
• як визначити контент, що містить кібербулінг;
• що робити, якщо вас кібербулять;
• як видалити матеріали, що містять кібербулінг;
• як попередити кібербулінг;
• як не бути кібербулером.

https://chats.viber.com/kiberpes

https://t.me/kiberpes_bot

Джерело: https://www.kmu.gov.ua

Емоційний інтелект

Навчання без розвитку емоційної складової інтелекту може викликати труднощі в побудові стосунків, розумінні власних потреб і бажань, визначенні свого місця в соціумі.

Тому в Новій українській школі так багато уваги приділяється розвитку емоційного інтелекту школярів, а саме навчити учнів будувати ефективні відносини з іншими та розуміти власні емоції.

Джерело:nus.org.ua

КАЗКА «ХЛОПЧИК І ТЕЛЕФОН»

Мета казки: формування в дітей духовних та сімейних цінностей; виховання любові до батьків; профілактика комп’ютерної, ігрової залежності в дітей.

 Жив собі один Хлопчик, розумний, спортивний та добрий у глибині душі. Щоправда, трохи впертий. А може, це нерозтрачена на корисні справи завзятість із нього вилазила? У школі Хлопчик добре вчився, спортом займався, у шахи грав і навіть музику вивчав.

 І все в його житті було б добре, якби... Якби не ТЕЛЕФОН, який хлопчикові подарували на день народження на літніх канікулах. Телефон був новий, довгоочікуваний, сучасний і... дуже хитрий! Він заманював Хлопчика музикою з усього світу, а ще вабив різними-різними іграми, щодня задаровуючи Хлопчика все більше та більше. Та з часом влада телефону над дитиною ставала все міцнішою і сильнішою.

 І Хлопчик щодня спілкувався з хитрим пристроєм усе частіше та довше, забуваючи про справжніх друзів, про вірного собаку, про світ книг та красу природи. Минуло зовсім небагато часу, і потрапив Хлопчик у полон телефонний, у залежність від хитрого пристрою, та так, що ні хвилини без нього обійтися вже не міг!

 Але, треба сказати, що телефон був розумним і підступним: і виду не подавав, що командує хлопчиськом: дозволяв натискати будь-які кнопки, вражав дивами зв’язку й чарівною мережею Мага-Інтернету, непомітно утримуючи Хлопчика все довше і довше у своїй владі. А хлопчисько почував себе справжнім володарем телефону, супер-переможцем ігор, проводячи з підступним пристроєм годину за годиною, день за днем, не помічаючи, як летить час. Час його життя...

 Батьки вмовляли сина відволіктися від хитрого телефону, переконували, сперечалися. Але... зачарований Хлопчина нікого не хотів навіть слухати. До того ж, телефон шепотів йому на вухо: «Я твій вірний, цікавий та найкращий друг. Я завжди буду з тобою. Пограймо ще!».

 У батьків хлопчика більше не було сил, слів і терпіння, щоб відмовити сина від спілкування з телефоном. А може, не було вільного часу. А може, підступний пристрій їх теж зачарував, домовившись із їхніми комп’ютерами та телефонами, бо батьки хлопчика більше займалися своїми ґаджетами, ніж сином чи книжками?!

 Вони мовчки купували й приносили Хлопчикові їжу і речі, залишаючи це в кімнаті сина і... старіли, старіли..., адже час життя минає занадто швидко. Але Хлопчик цього не помічав. Він навіть їв, не відриваючись від екрана, від гри, одночасно слухаючи музику. Натискав кнопки і дбайливо стежив, щоб у штучного приятеля не розрядилася батарея. Так минуло багато часу... 

 І ось одного разу на звичному місці їжі та води не знайшлося. Хлопчик відчув спрагу та голод, але відірватися від телефону не зміг. Але і наступного дня їжа не з’явилася. І тоді він уперше за довгий час прислухався до дивної тиші: батьків і пухнастого друга — собаки теж не було. Їх просто ВЖЕ не було... Зовсім не було...

 Хлопчик, відчуваючи щось незвичайне, відклав телефон та озирнувся навколо. Він підійшов до вікна і з подивом подивився на вулицю. Усе дуже змінилося. Усе! За вікном були нові будинки, незнайомі люди, нові машини, магазини, газони. Біля під’їзду весело сміялися діти. Незнайомі діти. Біля них стояла жінка похилого віку. І раптом... зачарований Хлопчик упізнав у ній сусідську дівчинку! І подумав: «Коли це вона встигла так вирости, та ще онуків завести, що ж сталося?». Потім далі він побачив афішу, яка запрошувала на концерт відомого музиканта. Щось знайоме було в особі скрипаля.

— Так це ж Борис із мого класу! — вигукнув зачарований Хлопчик. — Оце дива!

 Телефон загудів, нетерпляче і наполегливо вимагаючи до себе уваги. «Іди грати швидше! Скоріше! — пролунала його команда в голові у зачарованої дитини. Хлопчик ступив крок до хитрого пристрою, як раптом... у помутнілому від часу дзеркалі він побачив дивного кудлатого типа з бородою. Хлопчик відсахнувся в інший бік, кудлатий тип відсахнувся також. Тоді, долаючи страх, він підійшов до дзеркала і... з жахом зрозумів, хто це! Це був він, але не зовсім він! У цвілій потертій дитячий сорочці!

 Телефон наполегливо задзвонив, але... Але бородатому Хлопчику вже було не до нього. «Де я, хто я? Що відбувається?», — злякано подумав він і швидко увімкнув телевізор. На екрані ведуча одного з численних каналів надала слово відомому вченому-екологу, захиснику природи. «Так це ж Дмитрик із паралельного класу», — прошепотів, ледь не плачучи, бородатий хлопчик. Та раптом зрозумів, що, загравшись із телефоном, не помітив, як життя його пройшло повз нього. Як промайнуло дитинство без друзів і веселощів, без спортивних змагань і пісень біля багаття, без походів до веселого цирку та весняного парку, без квача і доганялок, без цікавих книг і вірного собаки, без літнього сонця і пляжу, без сніжної зими і новорічної ялинки,... без... без... без усього! Без нічого промайнуло його життя... марно...

 Бородатий старий Хлопчик гірко заплакав і з люттю відкинув від себе хитрий пристрій. Телефон на льоту зачепив настінний календар, і вони вже разом, зробивши кульбіт у повітрі, упали на підлогу. Календар зашурхотів, гортаючи численні сторінки, а скривджений телефон розтанув у повітрі на очах здивованого бородатого хлопчика.

 А тим часом календар, ще раз перегорнувши свої листочки, зупинився на дні народження хлопчика, того самого року, коли йому подарували хитрий пристрій. Напередодні літніх канікул.

 І... раптом щось сталося. Ніби таємнича сила перевернула хлопчиська в повітрі, скидаючи з нього тягар років і бороду, і дбайливо поставила на ноги.

 До кімнати увійшла матуся, погладила його по голові й запитала, чи зробив він уроки. Хлопчик здивовано подивився на неї і несподівано обійняв: «Мамочко, це ти? Який я радий! Який я щасливий! Ти тут! Ти поряд! Я так за тобою скучив! — із побоюванням запитав, — Мамо, а у мене бороди немає?».

— Коли-небудь буде. Коли виростеш! — усміхнулася матуся.

— Точно її немає? — перепитав хлопчик.

— Не вигадуй. От жартівник! — відповіла мама. — Збирайся, імениннику, підемо тобі планшет або телефон з відеоіграми купувати. Папа дозволив, погодився.

Хлопчик раптом зблід: «Ні, ні, тільки не телефон! Тільки не планшет! Ви мали рацію, коли казали, що краще велосипед! Або ковзани! Або футбольний м’яч! А можна енциклопедію! А можна просто всією сім’єю піти з нашим чудовим кумедним собакою в парк! Гуляти і розмовляти, дивитися на небо, їсти морозиво та сміятися».

 Матуся з подивом подивилася на сина. А він, пригорнувшись до неї, виголосив якісь несподівано дивні, дорослі слова: «Адже ми так довго не спілкувалися. Цілу вічність! А час життя минає занадто швидко».

 📌 Запитання для обговорення казки

1. Чи сподобалася вам казка? Чим саме?

2. Про що ця казка?

3. Яка її ключова думка?

4. Які помилки зробив Хлопчик під час користування телефоном?

5. Що б ти порадив цьому Хлопчику?

6. Чи вважаєш ти, що комп’ютерні ігри — це сучасна проблема? Чому?

7. Назви позитивні та негативні сторони захоплення дітьми комп’ютерними іграми, Інтернетом, різноманітними ґаджетами.

8. На твій погляд, які є в житті людини, дитини більш корисні (для здоров’я, досягнення успіху в житті, суспільстві) захоплення та більш доцільне використання вільного часу?

9. Назви декілька альтернативних комп’ютерним іграм занять.

10. Що головне зрозумів Хлопчик із казки?

11. На твою думку, чи важлива в житті сила волі людини? А цілеспрямованість, самоконтроль?

Автор: І. В. Гармаш

ПСИХОЛОГІЧНІ КОРДОНИ ДИТИНИ: НАВІЩО ПОТРІБНІ ТА ЯК УСТАНОВЛЮВАТИ?

 Психологічні кордони — це важливий показник здоров’я і благополуччя особистості.  Межі включають у себе все, що відрізняє «Я» від «не Я», моє від не мого. 

Діти вчаться будувати та відстоювати кордони, зважаючи на те, як це роблять батьки. Тож перш ніж вчити цього дитину, починати потрібно із себе: усвідомлюйте власні кордони, знайдіть шляхи, як зрозуміло донести їх до дитини і до всіх оточуючих, зупиняйте порушників. Які кордони можуть бути?

Фізичні кордони й фізичний простір

Ці кордони пов’язані з кордонами тіла. Порушити їх може небажаний дотик, вплив на тіло чи органи чуття. Кожне порушення сприймається як фізичне насильство. Які дії належать до порушення фізичних кордонів?

• Змушувати спати, коли дитина не хоче, або навпаки, заважати спати;
• насильно годувати, примушувати доїдати до кінця;
• чіпати без згоди і бажання дитини;
• заподіювати біль — шльопати або бити.

Відстань, комфортна для спілкування, для кожної людини індивідуальна. Допомогти дитині зрозуміти свої фізичні кордони можна через ігри, але не наполягаючи.

Особисті речі та особистий простір

Іграшки, книжки, речі, що дитина носить із собою, — це все її особисті речі. Ба більше, до просторових кордонів належить місце, де дитина займається, спить, грає, зберігає речі. Дуже важливо, аби батьки поважали ці кордони.

• Без дозволу не беріть і не віддавайте іграшки дитини;
• не читайте особисті записи;
• не заходьте у дитячу кімнату без стуку, особливо, коли дитина потребує усамітнитися;
• не заглядайте у ванну чи туалет, коли дитина там перебуває;
• не порпайтеся в портфелі чи кишенях.

І звісно, особистий простір дитини не зможе сформуватися, якщо батьки наголошуватимуть на тому, що вона ще має нічого «свого».

Думки та цінності

Беручи приклад з дорослих, дитина вчиться  ухвалювати рішення, відповідати за них, формувати цінності та власну думку. Якщо батьки критикують ініціативу, ухвалюють рішення за дитину, диктують, що і як вона має робити, вони роблять її безпорадною.

Кордони особистих цінностей пов’язані з умінням відстоювати свою позицію, говорити «ні».  Дитина вчиться цього поступово, зважаючи на те, як формується її уявлення про важливе, значуще, цінне.

Як дотримувати кордонів дитини?

Порушення кордонів сприймається як щось неприємне, нав’язане, те, що порушує внутрішній спокій. Дитина може відчувати образу, злість, відразу. На відміну від дорослих, маленькій особистості важко відстоювати свої кордони. Допомогти у цьому можуть лише батьки.

Поважайте і приймайте право дитини мати свою думку. Не висміюйте її. За потреби пояснюйте та скеровуйте. Хваліть за розважливість.

Дозволяйте робити свій вибір. Починайте навчати цього, запитуючи, що саме дитина їстиме, одягне, яку іграшку візьме тощо.

Допомагайте розуміти та висловлювати почуття.

Усі види кордонів формуються поступово, з урахуванням віку дитини. До того ж, вони можуть змінюватися та розширюватися.

 Джерело: 4mamas-club

Що і ЯК говорити дитині

   Значною мірою саме від реакції батьків на дитячу поведінку залежить, буде дитина думати про власну поведінку чи про реакцію батьків.

   Від ситуації до розмови може пройти навіть день, це нестрашно, важливо - щоб відбувся діалог, розуміння причин і наслідків поведінки дитини. Важливо показати своє бажання розібратися й допомогти, тоді мозок дитини буде відкритий до цих уроків. Натомість агресія змушує лише захищатися, закриватися й бунтувати проти повчань.

 

СЛУХНЯНІ ДІТИ: ЯКІ НАСЛІДКИ ХОВАЮТЬСЯ ЗА ЦИМ ПОНЯТТЯМ?

 Показник гарного виховання для багатьох батьків — слухняність дитини. Слухняна дитина — це зручна дитина.

 Вона не бігає, не кричить, не шкодить. Та чи щаслива вона? Слухняні діти виконують усе, що кажуть дорослі, але позбавляються головного — свободи. До чого ж може призвести суворе виховання?

👆Несамостійність

Дитина, яку позбавляють свободи бути собою та заважають учитися самостійності, втрачає її. Постійно виконуючи лише те, чого він неї вимагають, дитина позбавляється вміння ініціювати. За таких умов, навіть у 30 років вона чекатиме, коли їй скажуть, що робити.

- Давайте дитині свободу вибору. Заохочуйте її бажання бути самостійною.

👆Залежність від інших

Зручніше, якщо маленька дитина виконує те, про що її просять. Але обравши таку систему виховання, ми робимо свою дитину слабохарактерною. Слухняна дитина не чинитиме опір, не заперечуватиме, а йтиме на поводі в інших.

- Будьте уважними до почуттів та бажань дитини! Не наполягайте на своєму. Розповідайте про можливі наслідки її дій.

👆 Занижена самооцінка

Діти, учинки яких завжди критикують, у якийсь момент зневіряться у власних силах. До того ж вони можуть почати вважати, що не заслуговують на вашу любов. Тоді дитина докладатиме всіх зусиль, аби почути ваше схвалення. Але самооцінка від цього не зросте. Вони завжди боротимуться за вашу любов.

- Частіше говоріть дитині, як ви її любите та вірите у неї.

👆 Хворобливість

Слухняні діти часто пригнічують власні емоції. Але вони нікуди не зникають, а одного разу знайдуть вихід через хвороби. Про це свідчить психосоматика та незліченні дослідження.

- Навчіть дитину виявляти емоції,  не пригнічувати їх.

👆 «Важкий» підліток

Якщо маленька дитина дуже поступлива та слухняна, часто це компенсується некерованістю у підлітковому віці. Уся та свобода і бажання, що були заборонені, знаходять вихід. Не даром кажуть, що до забороненого вабить найбільше.

- Обмежуйте дитину розумно. Заборони мають бути винятком, що поширюється лише на небезпечні речі. Давайте дитині більше свободи.

Джерело: 4mamas-club

Як сказати дитині "НІ"

 

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ БАТЬКІВ: ЩО РОБИТИ, КОЛИ ТИ «НА НУЛІ»

    Так чи інакше, але симптоми емоційного вигорання є у багатьох батьків. Іноді ми просто не можемо зрозуміти причину свого виснаження: ніби і спиш добре, але на ранок прокидаєшся млявим. Знайомо? Ми вирішили дізнатися більше про природу емоційного вигорання у батьків і звернулися до матеріалів психолога Людмили Петрановської.

Вертикальна модель комунікації

  Спілкуючись одне із одним, ми виступаємо у різних ролях. Наприклад, ви проводите час із подругою за чашечкою кави — це горизонтальна взаємодія. Ви обидві отримуєте задоволення від спілкування, і жодна з вас не відповідає за іншу. Але зовсім інша ситуація, коли ви опиняєтесь вдома із однорічною дитиною. Ви все також отримуєте задоволення від спілкування, але ваші взаємини все ж не рівні, бо ви відповідаєте за малюка. Така модель комунікації є вертикальною. Завелика кількість таких відносин призводить до емоційного виснаження.

Психіка — теж орган, і вона не витримує

  Емоційне вигорання провокують декілька основних чинників.

Складна родина ситуація. Ростуть діти-погодки, ніхто із рідних не допомагає, дитина часто хворіє, бракує грошей тощо. Проблеми накопичуються і нашаровуються одна на одну, тому психіка просто не витримує перенавантаження. Життя у великому місті. На жаль, мегаполіс не є сприятливою місцевістю для підтримування горизонтальних відносин, необхідних для нашої душевної гармонії. Часто мама залишається замкнутою у чотирьох стінах з маленькою дитиною, за яку постійно відповідає. Відсутність допомоги. Бабусі далеко, чоловік постійно на роботі, на няню грошей немає, мама залишається без соціальних зв’язків. У таких умовах не те що приділяти час собі, а елементарно сходити до туалету чи поїсти неможливо. І це відбувається майже у кожній другій родині.

Чим менше сил, тим гірше поводяться діти

Однією з найяскравіших ознак емоційного виснаження є те, що відпочинок зовсім не допомагає. Ви спите всю ніч, а на ранок почуваєтесь так, ніби вагони розвантажували. Увечері інша проблема — неможливо заснути. І так по колу. Будь-які фізичні відхилення є тими самими тривожними дзвіночками! Говорячи про енергетичні ресурси людини, уявімо резервуар. Коли він наповнений, ми бадьорі та впевнені у власних силах. І коли малюк починає вередувати, ми не впадаємо у транс, а одразу знаходимо вихід, як його заспокоїти та відволікти. Коли ж резервуар порожній, а тут ще діти, ніби навмисно, бешкетують та вередують, ми відчуваємо лише роздратування та злість. Ми можемо нагримати на малюка.

Як попередити емоційне вигорання?

• Відпочивайте та не втрачайте горизонтальних відносин: проводьте час із друзями та колегами.
• Відчувайте успіх. Дитина тривалий час хворіла, і завдяки вашим зусиллям почувається краще? Акцентуйте на цьому свою увагу.
• Знайдіть хобі, що приносить задоволення.
• Не ігноруйте якість сну!
• Змінюйте своє життя щодня. Не раз на рік відпочинок на морі без дітей, а маленькі кроки, що забарвлюють повсякденність.
• Не женіться за досконалістю. Всі ці ідеальні матусі, за якими ви стежите в Інтернеті, — лише ілюзія. У всіх є проблеми, зрозумійте це.

Наостанок, маленький тест. Просто зараз, не замислюючись, дайте відповідь:

Скільки разів за останній тиждень ви займалися чимось для себе?

 Коли востаннє переглядали улюблений фільм чи серіал, або читали книгу?

Якщо не можете згадати, час замислитися: можливо, настав час змінити своє життя?

Джерело: 4mamas-club (за лекціями Л.Петрановської)

Емоційний інтелект та наші звички

Багато хто вважає емоційний інтелект своєрідною навичкою, яку можна розвивати та тренувати. Досить людина, якій «бракує» емоційного інтелекту, звинувачує інших людей у власних проблемах, часто відчуває тривогу, зазнає стресів тощо. Насправді, більшість людей мають високий рівень емоційного інтелекту, але утримуються від використання цієї своєї вродженої якості через багато «шкідливих звичок».

Емоційний інтелект — група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції та почуття інших людей, можуть ефективно управляти своєю емоційною сферою, а тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна, вони легше досягають своєї мети у взаємодії з оточуючими.

Вікіпедія

Отже, якщо ви хочете розвинути свій емоційний інтелект, навчіться визначати ці звички та працюйте над їхнім усуненням. А саме…

1.  Критика інших.

Подібна критика часто є проявом несвідомого захисного механізму, спрямованого на усунення власної невпевненості. Ми всі іноді критикуємо — і це не обов’язково погано, адже критично сприймати навколишнє — життєво важлива навичка, яка допомагає орієнтуватися у світі та відносинах між людьми. Але критика інших як звичка може призвести до протилежних результатів та перетворити нас на не дуже розумних сліпців, особливо щодо себе. Часто подібна критика допомагає нам почуватися кращими. Адже коли ви критикуєте когось, наприклад за дурість, то одночасно маєте на увазі, що самі дуже розумні. І це прекрасно. Коли ви критикуєте когось за наївність, розуміється, що ви вже точно не наївні. І це прекрасно. Корисна критика робить світ кращим, некорисна — дає змогу почуватися кращим лише в короткочасній перспективі. Простіше кажучи, критика інших — це примітивний захисний механізм. Насправді існують й більш продуктивні способи подолати власні тривоги та невпевненість. Зрозумійте, що критика інших — це марна витрата часу й енергії, адже ця енергія не використовується на поліпшення себе та навколишнього світу.

2. Хвилювання про майбутнє.

Зрозуміло, що усі люди потребують порядку та визначеності,  адже наші далекі предки, які могли підтримувати своє життя у більшому порядку, мали кращий шанс на dиживання. Хвилювання створює ілюзію впевненості, але насправді лише ослаблює нас, адже ми обманюємося думкою, що можемо зробити майбутнє більш визначеним, лише постійно про це роздумуючи й не здійснюючи жодних розумних кроків для цього. Саме лише «продумування» проблеми не означає, що це продумування продуктивне. Емоційно розвинені люди розуміють, що краще зіткнутися з реальним життям, яке за своєю суттю невизначене, ніж жити у запереченні цього. Коли ви припините розбивати себе хронічним стресом та тривогою, здивуєтеся, скільки енергії та ентузіазму повернеться у ваше життя.

3. Роздуми про минуле.

Роздуми про помилки минулого — невдала спроба самоконтролю. Ми усі прагнемо самоконтролю, адже віримо, що за певної завзятості зможемо досягти чого завгодно. Та навіть докладний аналіз минулого не змінить того, що сталося. Звісно, більшість людей, які зациклюються на помилках та невдачах минулого, насправді не вірять, що можуть це минуле змінити.

Отже, якщо ви хочете зробити своє життя кращим, а не залишатися у минулому, потрібно прийняти минуле таким, яким воно було, прийняти факт неможливості його змінити. Не відмовляйся від створення свого майбутнього, вдаючи, що можете контролювати своє минуле.

4. Підтримання нереалістичних очікувань.

Нереалістичні очікування — це невдала спроба контролювати інших. Можливо, люди з нереалістичними очікуваннями вважають, що таким чином допоможуть іншим людям стати кращими, але навряд чи це насправді досить сильно впливає на реальність. Ви просто витрачаєте час на думки про те, що повинна робити інша людина, а коли це не справджується, що, можливо, є й кращим, ви відчуває негативні емоції, розчарування. … Й створюєте нові сподівання, щоб почуватися краще. Виникає цикл із даремних надій та гірких розчарувань. 

Щоб так не відбувалося припиніть створювати історії про те, що ви хочете для інших людей, потрібно зрозуміти, що ви не можете контролювати інших, не підтримуйте свої очікування, але підтримуйте свої надії.

Джерело: Основа (за матеріалами Nick Wignall)