Як сказати дитині "НІ"

 

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ БАТЬКІВ: ЩО РОБИТИ, КОЛИ ТИ «НА НУЛІ»

    Так чи інакше, але симптоми емоційного вигорання є у багатьох батьків. Іноді ми просто не можемо зрозуміти причину свого виснаження: ніби і спиш добре, але на ранок прокидаєшся млявим. Знайомо? Ми вирішили дізнатися більше про природу емоційного вигорання у батьків і звернулися до матеріалів психолога Людмили Петрановської.

Вертикальна модель комунікації

  Спілкуючись одне із одним, ми виступаємо у різних ролях. Наприклад, ви проводите час із подругою за чашечкою кави — це горизонтальна взаємодія. Ви обидві отримуєте задоволення від спілкування, і жодна з вас не відповідає за іншу. Але зовсім інша ситуація, коли ви опиняєтесь вдома із однорічною дитиною. Ви все також отримуєте задоволення від спілкування, але ваші взаємини все ж не рівні, бо ви відповідаєте за малюка. Така модель комунікації є вертикальною. Завелика кількість таких відносин призводить до емоційного виснаження.

Психіка — теж орган, і вона не витримує

  Емоційне вигорання провокують декілька основних чинників.

Складна родина ситуація. Ростуть діти-погодки, ніхто із рідних не допомагає, дитина часто хворіє, бракує грошей тощо. Проблеми накопичуються і нашаровуються одна на одну, тому психіка просто не витримує перенавантаження. Життя у великому місті. На жаль, мегаполіс не є сприятливою місцевістю для підтримування горизонтальних відносин, необхідних для нашої душевної гармонії. Часто мама залишається замкнутою у чотирьох стінах з маленькою дитиною, за яку постійно відповідає. Відсутність допомоги. Бабусі далеко, чоловік постійно на роботі, на няню грошей немає, мама залишається без соціальних зв’язків. У таких умовах не те що приділяти час собі, а елементарно сходити до туалету чи поїсти неможливо. І це відбувається майже у кожній другій родині.

Чим менше сил, тим гірше поводяться діти

Однією з найяскравіших ознак емоційного виснаження є те, що відпочинок зовсім не допомагає. Ви спите всю ніч, а на ранок почуваєтесь так, ніби вагони розвантажували. Увечері інша проблема — неможливо заснути. І так по колу. Будь-які фізичні відхилення є тими самими тривожними дзвіночками! Говорячи про енергетичні ресурси людини, уявімо резервуар. Коли він наповнений, ми бадьорі та впевнені у власних силах. І коли малюк починає вередувати, ми не впадаємо у транс, а одразу знаходимо вихід, як його заспокоїти та відволікти. Коли ж резервуар порожній, а тут ще діти, ніби навмисно, бешкетують та вередують, ми відчуваємо лише роздратування та злість. Ми можемо нагримати на малюка.

Як попередити емоційне вигорання?

• Відпочивайте та не втрачайте горизонтальних відносин: проводьте час із друзями та колегами.
• Відчувайте успіх. Дитина тривалий час хворіла, і завдяки вашим зусиллям почувається краще? Акцентуйте на цьому свою увагу.
• Знайдіть хобі, що приносить задоволення.
• Не ігноруйте якість сну!
• Змінюйте своє життя щодня. Не раз на рік відпочинок на морі без дітей, а маленькі кроки, що забарвлюють повсякденність.
• Не женіться за досконалістю. Всі ці ідеальні матусі, за якими ви стежите в Інтернеті, — лише ілюзія. У всіх є проблеми, зрозумійте це.

Наостанок, маленький тест. Просто зараз, не замислюючись, дайте відповідь:

Скільки разів за останній тиждень ви займалися чимось для себе?

 Коли востаннє переглядали улюблений фільм чи серіал, або читали книгу?

Якщо не можете згадати, час замислитися: можливо, настав час змінити своє життя?

Джерело: 4mamas-club (за лекціями Л.Петрановської)

Емоційний інтелект та наші звички

Багато хто вважає емоційний інтелект своєрідною навичкою, яку можна розвивати та тренувати. Досить людина, якій «бракує» емоційного інтелекту, звинувачує інших людей у власних проблемах, часто відчуває тривогу, зазнає стресів тощо. Насправді, більшість людей мають високий рівень емоційного інтелекту, але утримуються від використання цієї своєї вродженої якості через багато «шкідливих звичок».

Емоційний інтелект — група ментальних здібностей, які беруть участь в усвідомленні та розумінні власних емоцій і емоцій оточуючих. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту добре розуміють свої емоції та почуття інших людей, можуть ефективно управляти своєю емоційною сферою, а тому в суспільстві їхня поведінка більш адаптивна, вони легше досягають своєї мети у взаємодії з оточуючими.

Вікіпедія

Отже, якщо ви хочете розвинути свій емоційний інтелект, навчіться визначати ці звички та працюйте над їхнім усуненням. А саме…

1.  Критика інших.

Подібна критика часто є проявом несвідомого захисного механізму, спрямованого на усунення власної невпевненості. Ми всі іноді критикуємо — і це не обов’язково погано, адже критично сприймати навколишнє — життєво важлива навичка, яка допомагає орієнтуватися у світі та відносинах між людьми. Але критика інших як звичка може призвести до протилежних результатів та перетворити нас на не дуже розумних сліпців, особливо щодо себе. Часто подібна критика допомагає нам почуватися кращими. Адже коли ви критикуєте когось, наприклад за дурість, то одночасно маєте на увазі, що самі дуже розумні. І це прекрасно. Коли ви критикуєте когось за наївність, розуміється, що ви вже точно не наївні. І це прекрасно. Корисна критика робить світ кращим, некорисна — дає змогу почуватися кращим лише в короткочасній перспективі. Простіше кажучи, критика інших — це примітивний захисний механізм. Насправді існують й більш продуктивні способи подолати власні тривоги та невпевненість. Зрозумійте, що критика інших — це марна витрата часу й енергії, адже ця енергія не використовується на поліпшення себе та навколишнього світу.

2. Хвилювання про майбутнє.

Зрозуміло, що усі люди потребують порядку та визначеності,  адже наші далекі предки, які могли підтримувати своє життя у більшому порядку, мали кращий шанс на dиживання. Хвилювання створює ілюзію впевненості, але насправді лише ослаблює нас, адже ми обманюємося думкою, що можемо зробити майбутнє більш визначеним, лише постійно про це роздумуючи й не здійснюючи жодних розумних кроків для цього. Саме лише «продумування» проблеми не означає, що це продумування продуктивне. Емоційно розвинені люди розуміють, що краще зіткнутися з реальним життям, яке за своєю суттю невизначене, ніж жити у запереченні цього. Коли ви припините розбивати себе хронічним стресом та тривогою, здивуєтеся, скільки енергії та ентузіазму повернеться у ваше життя.

3. Роздуми про минуле.

Роздуми про помилки минулого — невдала спроба самоконтролю. Ми усі прагнемо самоконтролю, адже віримо, що за певної завзятості зможемо досягти чого завгодно. Та навіть докладний аналіз минулого не змінить того, що сталося. Звісно, більшість людей, які зациклюються на помилках та невдачах минулого, насправді не вірять, що можуть це минуле змінити.

Отже, якщо ви хочете зробити своє життя кращим, а не залишатися у минулому, потрібно прийняти минуле таким, яким воно було, прийняти факт неможливості його змінити. Не відмовляйся від створення свого майбутнього, вдаючи, що можете контролювати своє минуле.

4. Підтримання нереалістичних очікувань.

Нереалістичні очікування — це невдала спроба контролювати інших. Можливо, люди з нереалістичними очікуваннями вважають, що таким чином допоможуть іншим людям стати кращими, але навряд чи це насправді досить сильно впливає на реальність. Ви просто витрачаєте час на думки про те, що повинна робити інша людина, а коли це не справджується, що, можливо, є й кращим, ви відчуває негативні емоції, розчарування. … Й створюєте нові сподівання, щоб почуватися краще. Виникає цикл із даремних надій та гірких розчарувань. 

Щоб так не відбувалося припиніть створювати історії про те, що ви хочете для інших людей, потрібно зрозуміти, що ви не можете контролювати інших, не підтримуйте свої очікування, але підтримуйте свої надії.

Джерело: Основа (за матеріалами Nick Wignall) 

Інтернетбезпека для дошкільнят

Як підготувати дитину до першого класу, якщо буде дистанційне навчання

Уряд ще не вирішив, чи розпочнеться навчання в школах з 1 вересня. У Міністерстві освіти і науки розглядають різні варіанти, серед яких – дистанційне навчання.

Сподіваємося, що карантину не буде. Утім, психологи кажуть, що готуватися самим і готувати дітей до такого варіанту потрібно. Навіть якщо учні, як завжди, підуть до школи, розмова з дитиною про різний розвиток подій не буде зайвою. Особливо це стосується дітей, які мають йти до 1 класу.

Потрібні час і увага, аби облаштувати місце вдома, з’ясувати, як і коли відбуватимуться уроки, навчити дитину користуватися додатками, які знадобляться, познайомитися зі вчителем і однокласниками.

Вашій увазі рекомендації психологині та казкотерапевтки Олени Петрушкевич та методистки і дитячої психологині Інни Большакової про те, на що треба звернути увагу, аби підготувати майбутніх першокласників, яка роль вчителя і батьків та як треба розділяти простір.

БАТЬКАМ: ПОЧАТИ З ПОЯСНЕНЬ ПРО РІЗНІ ВАРІАНТИ НАВЧАННЯ

Олена Петрушкевич каже, що наприкінці серпня, коли стане відомо, в якій формі почнеться навчання, буде мало часу, аби пояснити 6–7-річній дитині, що відбуватиметься і чому. Тому радить уже почати розповідати історії. Треба пояснити майбутньому першокласнику, що навчання може відбуватися в різних варіантах.

Так, можна описати дитині стандартний варіант: “Ти йдеш до школи, ми тобі кажемо “па-па”, обіймаємо – і зустрічаємо після останнього уроку. У школі в тебе є заняття і вчитель. Учитель розповідає тобі, що робити на уроках. А вдома ти нам розповідаєш, чим ви займались у школі. У тебе є однокласники, з якими ти бавишся під час перерви і які стають твоїми друзями”.

А так – описати дистанційне навчання: “Навчання починається, але до школи ходити не можна. Часом ти бачитимеш через відеозв’язок своїх однокласників і вчителя. Часом я допомагатиму тобі виконувати завдання, які задаватиме вчитель. У тебе буде відпочинок. І все відбуватиметься так само, як у школі, але вдома. І скоро ти підеш до школи”.

Такі пояснення допоможуть дитині зрозуміти, що відбувається і звикнути до цього.

ВЧИТЕЛЯМ: ПОДРУЖИТИСЯ З БАТЬКАМИ

Інна Большакова радить учителям насамперед почати з розуміння, що дистанційне навчання – це не зло. Це – інша форма навчання, незважаючи на її плюси й мінуси. Оскільки зазвичай майбутні першокласники не вміють читати й писати, то вони повністю залежать від батьків.

“І тому ключова роль вчителя – зробити роботу з батьками успішною. Якщо вчителі стануть в позу “ви повинні”, а батьки почнуть говорити: “Ні, це вчителі повинні навчати”, то це не дасть результату. Ми маємо розуміти: щоби дітям було добре, вчителі, як люди професійні, фахові, яких вчили способам комунікації, медіації та психології, мають думати про те, як налагодити співпрацю”, – каже Інна Большакова.

Методистка радить вчителям розпочати консультувати батьків, як тільки вони дізнаються, чи буде дистанційне навчання. Йдеться про те, щоб організувати перші батьківські збори, згрупувати батьківський колектив, сказати, що все буде добре, підтримати, розповісти, де брати матеріали, куди звертатися, як відбуватиметься дистанційне навчання, навчити користуватися потрібними програмами й попросити навчити користуватися ними дітей.

ВЧИТЕЛЯМ: ОБРАТИ ФОРМАТ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Учителеві треба зрозуміти, який різновид дистанційного навчання він використовуватиме: синхронний, асинхронний чи гібридний. За словами Інни Большакової, гібридне навчання (коли вчитель зустрічається з дітьми в синхроні (наприклад на відеоконференції) і водночас застосовує асинхронне навчання) – найбільш ефективне для початкової школи. Адже діти мають час для самостійного опрацювання й можуть спілкуватися з іншими дітьми.

Далі – варто подумати, як дистанційне навчання організувати технічно: чи у всіх дітей є ґаджети та в який час вони можуть ними користуватися. Можна зробити опитування в Google-формах або месенджері, щоби зрозуміти, з котрої і до котрої у дітей буде можливість працювати.

Інна Большакова радить учителеві запропонувати режим дня і обговорити його з батьками до початку навчального року, щоби врахувати особливості класу.

“Але вчитель має зважати, що всі не погодяться на однаковий час. Обов’язково будуть ті, яким не сподобається жоден варіант. Тому вирішальну роль має взяти на себе класний керівник і зробити так, як буде найкраще. До цього треба ставитися спокійно”, – каже Інна.

Також важливо, аби вчителі, які ведуть уроки в одному класі, користувалися однаковими ресурсами, аби діти не плуталися. А ще можна вирішити з батьками, чи проводити ранкове коло онлайн. І якщо так, то коли? Це можна робити навіть через день або ввечері.

“Буденні запитання штибу “Що ви сьогодні їли на сніданок” допоможуть дітям відчувати себе в колективі.

Звісно, говорити треба недовго. Після 10-15 хвилин роботи діти випадають із віртуального простору – вони не можуть довго там перебувати. Так функціонує їхній мозок. Для того, щоби людина могла довго спілкуватися в чаті або через відеозв’язок, у неї має бути високий ступінь концентрації. А в дітей його ще немає”, – пояснює Інна.

Більше про особливості організації дистанційного навчання читайте в матеріалах спеціального розділу.

УСІМ: ПОЗНАЙОМИТИ ДИТИНУ З УЧИТЕЛЕМ

Можна поспілкуватися 10-15 хвилин через відеозв’язок. Дитина має розуміти, що це – її вчитель. Якщо сам учитель не ініціює знайомства за день-два до навчання, то батьки можуть ініціювати його самі.

За словами Олени Петрушкевич, потреба 6-7-річної дитини – отримати ще один авторитет, окрім батьків. Природно ним стає перший учитель. Тому важливо, щоби дитина отримувала завдання саме від педагога.

“Треба, щоби не вийшло так, що вчитель надсилає завдання, а батьки вчать дитину. Відтак, у школі дитині буде складно. Адже з’явиться ще один якийсь вчитель, а вона вже звикла вчитися з мамою, звикла, як мама щось пояснює”, – каже Олена.

Якщо навчання буде у форматі “вчитель надіслав, а ми вдома виконуємо”, треба просити вчителя хоча би періодично виходити на короткий відеозв’язок. А батьки мають наголошувати дитині: “Учитель дав нам завдання, вчитель сказав це зробити”.

УСІМ: ПОЗНАЙОМИТИ ДІТЕЙ ОДНЕ З ОДНИМ

Знайомити дітей між собою обидві психологині радять у маленьких групах. Якщо в класі 30 дітей, цього не варто робити всім разом.

“Потім групи треба переформувати і пограти в якусь гру, аби вони подружилися. І так кілька разів. Тоді в кожного буде можливість щось сказати. Наприклад, діти розповідатимуть про свою улюблену іграшку. Але на розмову треба давати кілька хвилин”, – каже Інна Большакова.

Вчителеві й батькам не треба хвилюватися, що дитина не знає всіх однокласників. Це, кажуть, можна надолужити. І це – не завдання першого місяця першого класу. Натомість, для першого класу важливо, аби дитина усвідомила, що таке школа і навчилася вчитись. А знайомство онлайн однаково не буде таким, як це відбувається в реальному житті – діти навіть не запам’ятають одне одного.

Якщо ж буде комбіноване навчання, тобто дитина якийсь час ходитиме до школи, а якийсь – навчатиметься вдома, то для знайомства можна вигадувати ігри. До прикладу, попросити, щоби дитина з батьками зробила вдома плакат на тему “Хто я?”. Там можна наклеїти своє фото, написати, що дитина любить робити, їсти, як любить, щоби до неї зверталися.

Тоді можна сфотографувати цей плакат і завантажити на Google-диск класу. А батьки з дитиною ознайомляться з портфоліо інших дітей, коли їм буде зручно. Можна шукати, хто з однокласників любить робити те, що любить ваша дитина. Такі речі можна робити, щоби зберігати відчуття першокласника “я не один, ось мій клас”.

БАТЬКАМ: ЗАФІКСУВАТИ РОЗПОРЯДОК ДНЯ

Треба намалювати, надрукувати або купити й заповнити розклад занять і час. Поряд із робочим столом має бути годинник, аби дитина могла перевести погляд і звірити час. Якщо дитина ще не орієнтується у циферблаті, можна знайти електронний годинник.

Батьки можуть завантажити на ґаджет дитини програми-організатори, що нагадуватимуть, коли й що робити, – замість дзвінків.

“Чим відрізняється перебування в школі від перебування вдома? Там є чіткий розклад, якого всі дотримуються. І якщо так вийде, що школа не зможе цим зайнятися, то це стане завданням батьків.

Якщо батьки цього не зроблять і будуть чекати, коли дитина піде до школи, то їй буде складно. Коли вона прийде до класу [після карантину], то частина дітей будуть адаптованими й готовими вчитися за розкладом. А ця дитина – ні. Їй буде складно себе змусити сконцентруватися у визначений час, дотримуватися правил. Відтак, дитина відчуватиме, що іншим щось вдається краще, ніж їй”, – каже Олена Петрушкевич.

Перекуси вдома під час перерв мають бути, тільки якщо вони будуть у школі. Також не можна дозволяти дитині їсти під час дистанційних занять.

“З дитиною треба про все проговорювати. До прикладу, що учень – це роль, яка вимагає зосередження. А коли людина їсть, вона розфокусовується. Тому ми обов’язково поїмо, коли буде перерва. Ми не ставимо до дитини зайвих вимог, а тільки ті, що потім їй полегшать життя в школі”.

А ще дитина має почистити зуби, поснідати й одягатися перед уроками. Водночас, це не обов’язково має бути одяг, в якому дитина йшла б до школи.

До того ж, вдома треба зберігати можливість дитини вчитися до обіду. Олена не радить повторювати або доробляти щось із першокласником ввечері. Він має відпочити й може бавитися в те, що хоче.

БАТЬКАМ: ОБЛАШТУВАТИ МІСЦЕ ДЛЯ НАВЧАННЯ

Треба обрати місце, де дитина, в разі чого, буде навчатися. Якщо це буде той самий стіл, за яким дитина малювала і гралася, то психологиня радить поставити на нього 30 серпня щось інше та нове. Щось, що асоціюватиметься зі школою.

Наприклад, можна поставити підстаканник з новими ручками й олівцями чи покласти новий пенал. Натомість, на час навчання треба забирати зі столу все, що нагадує про розваги й відпочинок. А після обіду забирати зі столу шкільне приладдя. Це потрібно, аби розмежувати простір для дитини.

“Адже фізично в дитини не відбудеться переходу між відчуттям “я граюся” і “я навчаюся”, – пояснює Олена. – Це забезпечує школа. Дитині буде складно звикнути до цього, а мозку – створити нові нейронні зв’язки. Тому батькам треба забезпечити нові умови”.

БАТЬКАМ: ЗВЕРТАТИСЯ ДО ВЧИТЕЛЯ ЗА КОНСУЛЬТАЦІЯМИ

Олена Петрушкевич радить батькам зібрати найпопулярніші запитання й попросити вчителя дати майстер-клас. Наприклад, якщо дитина каже, що втомилася, то чи можна приклади доробити вранці, як працювати із зосередженістю дитини, як реагувати на те, що дитина щось не зрозуміла, чи дозволяти писати по-своєму.

“Треба, аби вчителька проінструктувала, що вона хоче. Бо батьки навчать так, як вважають за потрібне. А дитина прийде до школи, і в неї виникне конфлікт”.

ЩО БУДЕ, КОЛИ ДІТИ ПІДУТЬ ДО ШКОЛИ

Обидві психологині кажуть, що діти будуть адаптовуватися до обставин, як і адаптовувалися, якби пішли до школи одразу. Втім, Олена вважає, що їм буде важко, бо свідомими батьками, які вдома “робитимуть школу”, будуть не всі.

“Не всі зможуть, не всі захочуть, не всі зрозуміють, як це зробити. І тому до класу прийде частина дітей, які мають психологію учня, усвідомлюють роль, готові слухати, що говоритиме вчитель, а якась частина дітей слухатимуть із квадратними очима і не розумітимуть, хто та тьотя. Це – додаткові труднощі для вчителя”, – каже Олена Петрушкевич.

Тоді перший тиждень треба буде зробити не навчальним, а під гаслом “навчаємось вчитись у школі”. Втім, у першому класі, каже психологиня, нескладна програма. Тому сміливо можна забирати години на те, щоб адаптувати дітей до простору й формату.

Інна радить зменшити навчальне навантаження, коли дітям треба буде звикнути до нових умов.

“Мозок задіяний, аби вивчити нові умови й адаптуватися. Тільки потім він буде готовий до навчання. Якщо робити й те, й те, то ні з тим, ні з тим не буде добре”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Перший раз у п'ятий клас: поради для комфортного знайомства зі старшою школою

П’ятий клас – кризовий етап у розвитку особистості. Тому завдання вчителів і батьків – зробити світ середньої школи дійсно комфортним для учнів! У цей період діти охоче приймають дозовану допомогу та підтримку, довірливо ставляться до дорослих, але при цьому постійно перевіряють їхній авторитет.

Дослідження Гарвардського університету показують, що ринок праці XXI століття дуже мінливий. Утім, ми розуміємо цю тенденцію навіть без додаткових досліджень – одні професії зникають, з'являються нові. Уже немає гарантій, що 15 років навчання у школі та ВНЗ гарантовано виховають успішного професіонала. На перший план виходять гнучкі навички (soft skills): адаптивність, ініціативність, здатність до самоосвіти та самоорганізації. А формувати їх необхідно з початкової школи, а у п’ятому класі – і поготів!

Перш ніж формулювати чек-лист особистих якостей, якими має володіти сучасний п'ятикласник, пропонуємо ознайомитися з основою – особливостями психології учнів передпідліткового віку. 

Психологічні особливості молодшого підліткового віку:

прагнення відмежуватися від усього підкреслено дитячого;

почуття дорослості;

пошук власної унікальності;

емоційність – висока розумова активність розвивається лише в діяльності, що подобається;

низька адаптація до невдач – успіх/неуспіх суттєво впливає на мотивацію до навчання;

емоційна нестабільність;

поява потреби стати авторитетом у колективі однолітків, у родині; 

прагнення уникнути ізоляції, мати вірного друга;

підвищена стомлюваність.

зменшення авторитету віку; 

нестабільна самооцінка, переоцінка своїх можливостей;

відраза до необґрунтованих заборон; 

увага до відповідності слова і діла.

Які ж навички має сучасний п'ятикласник і як вчителю їх посилити?

Уміння працювати в команді 

Учень уміє бачити спільну мету, чути однокласників, приймати ідею інших та плекати особисті амбіції. Важливо бути готовим надати допомогу іншим і підтримати однокласників у складній ситуації, вміння переконувати і знаходити компроміс. 

Ідеї для вчителя: 

організовувати командні заходи: ігри, постановка спектаклів, волонтерські програми;

перетворювати звичайні уроки на цікаві проєкти, які необхідно захищати всією командою.

Креативність

Креативний п'ятикласник знаходить нестандартні рішення у знайомих ситуаціях, він вміє вигадувати і втілювати в життя нові ідеї.

Ідеї для вчителя: 

Запропонуйте учням не лише дати правильну відповідь при розв'язанні задач, але і знайти декілька різних варіантів рішення.

Заохочуйте фокусуватися не лише на програмних, а й на позакласних заняттях: музичних школах, спортивних секціях, курсах акторської майстерності, художніх гуртках тощо. Влаштовуйте конкурси талантів. Дитині з широким кругозором легше адаптуватися до змін та знаходити нестандартний підхід до вирішення проблем.

Комунікабельність

Любов до спілкування полягає у відкритості та вмінні налагодити контакт із іншими людьми. Важливо розуміти потреби та наміри оточуючих. 

Ідеї для вчителя: 

заохочуйте активну участь у дискусії. На оцінку має впливати залученість учня на уроках і його здатність відстоювати свою точку зору;

залучайте однокласників до участі у спортивних та мистецьких заходах, відвідуйте разом гуртки за інтересами.

Позитивне ставлення до оточення

Віра в себе та в інших людей. Такий погляд на світ сформує у п'ятикласника звичку дивитися на події з різних боків і знаходити позитив у оточенні. 

Ідеї для вчителя: 

Влаштовуйте дні самоуправління – нехай учні розуміють особливості роботи педагога. Долучайте до тимчасового вчителювання не лише дітей з цього класу, а й старшокласників. Учні мають відчувати, що школа прекрасно розуміє, з якими складнощами вони зустрічаються, а вчителі завжди готові допомогти порадою, звернути увагу на позитив і прогрес.

Організуйте здорову конкуренцію. Це допоможе школярам тримати фокус на власній меті, а не на тимчасових невдачах.

Жага до знань і допитливість

Інтелектуальний голод, жага нових знань та інтерес до навколишнього світу – «вбудована функція» кожної дитини. Завдання дорослих – зберегти цю зацікавленість. 

Ідеї для вчителя: 

Забезпечте наочність. Хімія, фізика та біологія стають особливо цікавими, коли можна вивчати не тільки теорію, а й робити досліди. Ми маємо не лише підготувати учня до контрольної, але і закохати його у свій предмет.

Запрошуйте лекторів, влаштовуйте тематичні екскурсії. Залучайте батьків до життя класу. Охочі можуть розказати про свою професію, підготувати фотографії, цікаві факти та кумедні випадки зі своєї роботи. Учні з перших вуст зможуть дізнатися про спеціальності та зрозуміти, як можна застосовувати отримані знання на практиці.

Перехід до середньою школи – важливий крок у житті учнів. Вони пишаються тим, що подорослішали, стали ближчими до старшокласників, навчаються у різних кабінетах, знайомляться з учителями-предметниками. Все ж, діти потребують посиленої уваги, підтримки та ненав'язливого контролю, оскільки їм складно орієнтуватися в нових вимогах шкільного життя. Об'єднайтеся з батьками, створіть сприятливий психологічний клімат і ставтеся уважно до кожної дитини. Бажаємо вашим п'ятикласникам легкої адаптації!

Джерело: НаУрок

Чому учні бояться помилок і чому боятися не варто?

Екологічне ставлення до помилок, що знизить тривожність школярів.

До якої сходинки піраміди Маслоу можна віднести страх помилок? Це потреба у безпеці, повазі, приналежності чи, може, потреба у розвитку? Частково страх помилки зачіпає всі ці потреби, але все ж таки належить до двох перших – безпеки і приналежності.

Помилки відсилають нас до первісного страху зостатися наодинці з небезпекою – вигнання, втрати підтримки соціуму. Тож страшні не лише самі помилки, а і соціальні наслідки, що роблять їх неприємними. Саме це варто пам’ятати, аби успішно боротися з одним із головних страхів учнів.

Варто боятися не помилок. а бездіяльності

Боятися реакції батьків на погані оцінки та брехати їм, ховати щоденник із двійками, виривати з нього сторінки – всі ці явища тісно пов’язані зі страхом помилок, що міцно увійшов до свідомості багатьох учнів 

На жаль, бажання уникнути помилок легко переходить у спроби уникнути діяльності. Діти стають пасивними, чекають інструкцій, намагаються зрозуміти, що саме від них хочуть почути, а коли не вдається, вирішують нічого не робити. Адже це видається безпечнішим та допомагає зберегти «бездоганний фасад». Отже, соціальне покарання за помилку здатне знищити бажання щось робити та досліджувати життя. Мета вчителя – зменшити цей тягар, дати дітям можливості для маневру та ризику.

Імовірно, кожен пам’ятає історію віслючка, який хотів зробити найправильніший вибір та помер із голоду між двома копицями сіна. Вона красномовно демонструє, що витрата часу на пошук ідеального рішення – не є продуктивною, адже після певної межі рішення вже не буде ефективним. Саме тому схильність до перфекціонізму знижує активність та заважає дитині досягти успіху. А от її однолітки, які звикли ризикувати, досягають бети без проблем. 

Зоротній зв’язок: Простіше навчатися тоді, коли ти почуваєшся захищено та розслаблено. Оцінки – свідчення помилок, червоні стоп-сигнали, що означають імовірне покарання. Тож зрозуміло, чому в деяких країнах було вирішено частково (або повністю) відмовитися від оцінок, замінивши їх на усний зворотній зв’язок та звіти для батьків.

Найгірше – відсутність висновків

Оскільки вберегтися від помилок неможливо, значно продуктивніше – культивувати відповідальне ставлення до них. 

Наведемо приклад. Сміття – закономірний результат людської діяльності. Його можна викинути чи використати як вторсировину, отримавши зиск. У цьому плані воно є різновидом матеріалу чи ресурсу, користь якого виникає лише за відповідної обробки. У сучасній системі екологічного мислення воно радше є цінним, ніж навпаки. Так само і помилки.

Прищеплюйте дітям думку, що будь-який досвід корисний, його можна використати. Навчіть їх працювати за формулою: ризик-помилка-досвід-навичка-результат. Зрештою, хто такий професіонал? Людина, яка має не лише теоретичні знання (самі по собі вони цінуються не так уже і високо), але і досвід перебування у складних чи навіть критичних ситуаціях.

Зауважити:

Той, хто боїться помилок, істотно обмежує себе у діях

Страх помилок та бажання бути досконалим 24/7 змушують нас боятися

Бажання не робити помилок дорівнює бажанню досягти чогось без роботи

Перфекціоніст знаходиться у позиції оборони, тоді як оптималіст відкритий до критики і порад

Люди, які не бояться помилок, більш поблажливі та менш консервативні

Вони не орієнтуються по шкалі успіх-невдача, а знаходять цінний досвід у будь-якій ситуації

Хочете перемогти? Збільшіть кількість помилок удвічі!

Якось мільярдерка Сара Блейклі розповіла: у дитинстві батько кожного вечора запитував, що у неї вийшло, а що ні. Коли маленька Сара казала, що вийшло абсолютно все, він засмучувався, адже це означало, що вона не робить помилок, а отже, її навички не розвиваються.

Давно відомо, що ми – не лише наші успіхи, але і помилки. Саме останні змушують нас розвиватися та стають орієнтирами. Таємниця тих, хто досяг успіху, у тому, що вони дозволяють собі помилятися частіше, ніж ті, хто намагається чинити лише правильно. 

Цікаво знати: 10 тисяч невдалих експериментів – саме стільки спроб зробив Томас Едісон на шляху до створення електричної лампочки. «Я ніколи не зазнава невдач, – сказав винахідник. – Я просто знайшов 10 тисяч способів, які не працюють».

Чудову вправу для подолання страху помилок запропонував у своїй книзі Джон Кессід, описавши техніки жонглювання для новачків. Коли ми намагаємось уникнути помилки, каже Джон, ми починаємо діяти неприродньо і скуто, лише збільшуючи ймовірність нових помилок. Саме тому однією з вправ для жонглерів є вміння… упускати кульку. Саме так. Дозвольте їй падати знову і знову. Інколи саме невдачі дарують нам упевненість у собі. Звичка і примирення з тим, що ви помилилися вже тисячу разів, збільшують шанси на вдачу.

Джерело: НаУрок

ЧОМУ ДИТИНА ОБМАНЮЄ?

ЧОМУ ДИТИНА ОБМАНЮЄ? Підказка: Не тому, що дитина "погана"!

Найчастіше обману сприяють умови, в яких дитина живе, ставлення до неї найближчих людей, та ставлення цих найближчих людей до світу загалом.

Обман є певним механізмом пристосування до цих умов. Або перевіркою реальності - де правда, а де вигадка.

Карати за обман - неефективно, адже обман часто є проявом недовіри, і покарання лише посилить її замість зміцнити.

Варто розбиратися в причинах брехні, і вирішувати саме їх.

Домашнє насильство

Насильство у сім’ї відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над їхніми близькими партнерами. 

Насильником (кривдником) здебільшого стає людина, яка сама переживала насильство , має «знижену» самооцінку, прагнення контролю, домінування (ставить свої цінності, упередження вище за інші та нав’язує їх). Нерідко насильник сприймає свої дії як єдину комунікацію – лише так його чують, бояться, поважають.

Щодо постраждалого (жертви): це часто людина, яка сприймає акт насильницьких дій як спосіб отримання любові через страждання. Постраждалі мають проблеми з встановленням меж, кордонів. Їхніми характерними рисами є сором, проблеми з відчуттям самоцінності.

  

Джерело:FlorenceCentre

Амбівалентні переживання у підлітків

Амбівалентність - це суперечливі почуття відносно будь-якого об'єкта або ситуації. Наприклад, підліток може побачити щось одночасно з позитивного і негативного боку. Або при виборі в будь-якій ситуації обидва варіанти можуть здаватися йому однаково привабливими. Амбівалентність завжди викликає у підлітків протиріччя і заплутаність.

Якщо описати амбівалентні почуття словами, це може звучати приблизно так: «У певному сенсі я не хочу того, що хочу. Я одночасно і схвалюю те, що відбувається, і не схвалюю».

Складність амбівалентних переживань

Амбівалентні переживання призводять до дуже складного способу мислення, тому що вони призводять до суперечливих оцінок, бажань і думок. Люди, які звикли до логіки мислення «або/або», погано справляються з амбівалентними почуттями. Наприклад, люди різних поколінь або політичних поглядів схильні до думки: «Ми маємо рацію, а вони - ні». Простіше перейти на один бік, ніж побачити обидва.

В амбівалентності немає «золотої середини» або компромісного погляду. Потрібно багато зусиль, щоб розвинути здатність до амбівалентності мислення і бачення ситуації з протилежних точок зору.

З іншого боку, амбівалентні переживання можуть призводити до безпорадності. Підліток може думати: «Я просто не можу прийняти рішення!» Наприклад, сумніваючись у своїх стосунках, підліток може згадувати, як вони починалися: «Коли ми ще вчилися в школі, наші стосунки були такими простими. Ми просто хотіли бути разом. Зараз ми все ще любимо один одного, але знаємо один одного краще. Ми знаємо всі радощі і труднощі наших стосунків. Такі суперечливі переживання заважають прийняти рішення про те, чи продовжувати наші стосунки чи ні». У цьому випадку нерішучість, викликана амбівалентністю, може руйнувати прихильність.

Амбівалентність у підлітків

Амбівалентні переживання можуть заважати розвитку підлітків. Наприклад, у віці 15-18 років, коли приходить час вступати до університету, підлітки можуть одночасно хотіти і не хотіти вчитися далі. Вони відчувають змішані почуття, буквально розриваючись між бажанням залишитися в зоні комфорту (продовжувати жити вдома) і розвиватися далі (вступити до університету, переїхати від батьків і почати більш незалежне життя).

Батьки підлітка при цьому можуть проявляти нетерпіння і контролювати підлітка в тому, щоб він подавав документи в університет, готувався до вступних іспитів тощо. Вони можуть пропонувати йому свою допомогу або наполягати на власній точці зору. І це ще більше погіршує ситуацію. Підліток одночасно цінує їх допомогу і ображається на неї.

У ранньому підлітковому віці (від 9 до 13 років) амбівалентність допомагає дітям повідомляти батькам про свої суперечливі почуття:

«Не потрібно більше мені нагадувати» / «Ти ніколи мені не нагадуєш, і тому я забуваю»;

«Ти завжди лізеш в мої справи» / «Ти ніколи не даєш мені порад»;

«Дай мені спокій!» / «Ти ніколи не зважаєш на мене»;

«Я можу зробити це сам» / «Ти ніколи не допомагаєш мені».

Після таких фраз батьки не розуміють: чого ж насправді хоче їх дитина? Яка з двох частин повідомлення правильна? Насправді в певний момент кожна з частин правильна. Дорослішання вимагає відмови від дитячих залежностей, і від цього у підлітка може виникнути відчуття втрати. Новий життєвий досвід викликає у нього змішані почуття і здається йому суперечливим. І він насправді такий.

Зростаюча амбівалентність робить підлітковий вік ще складнішим. Підліток думає: «Чим старшим я стаю, тим більш суперечливим стає навколишній світ. Для того, щоб стати більш незалежним, я повинен брати на себе більше відповідальності. Щоб чогось досягти, я повинен змушувати себе. У дитинстві все було набагато простіше». І це дійсно так.

Амбівалентність в стосунках підлітка з батьками

У підлітка в стосунках з батьками виникає більше амбівалентних переживань, ніж у дитини молодшого віку. Прагнення підлітка до свободи дій і самовираження ускладнює взаємини з батьками. У цьому віці у підлітків конфлікти з батьками трапляються частіше, ніж раніше.

Якщо раніше батьки були схильні ідеалізувати свою дитину («Ти чудовий!»), то тепер відносини з нею стають більш напруженими («З тобою складно знайти спільну мову»). Якщо підліток і батьки зможуть проявити більше терпіння до амбівалентних переживань один одного, це допоможе вирішити конфлікти. Пам'ятайте: це не означає, що підліток починає менше любити батьків або батьки - підлітка.

Батьки можуть виявити цікавість до змін в почуттях підлітка. Вони можуть просто попросити: «Допоможи мені краще зрозуміти, як ти змінюєшся».

Гірше, якщо батьки не виявляють терпіння до амбівалентних переживань підлітка. Вони критикують підлітка за те, що він змінюється: «Раніше ти був такою чудовою дитиною! Що з тобою трапилося?» Це може ще більше погіршити ситуацію.

Амбівалентність і розвиток підлітка

Амбівалентність є частиною розвитку підлітка. Однак вона може мати для нього негативні наслідки. Розглянемо деякі з них:

амбівалентність може затьмарити ставлення підлітка до життя (наприклад, він може думати «Чим я старше, тим важче стає бути зрозумілим»);

амбівалентність може викликати нерішучість («Я не знаю, який життєвий шлях мені обрати»);

амбівалентність може вимагати від підлітка розумових зусиль («Мені потрібно зважити обидва боки»);

амбівалентність може збивати дитини з пантелику («Я не можу це зрозуміти»);

амбівалентність може призводити до зневіри підлітка («При будь-якому результаті будуть проблеми»);

амбівалентність може заплутувати підлітка («Я постійно міняю точку зору і не можу вибрати»);

амбівалентність може викликати нерішучість («Я повинен бути повністю впевнений»);

амбівалентність може вселити в дитини відчуття недосконалості («Все в цьому світі - компроміс»);

амбівалентність може бути занадто важкою для підлітка («Простих відповідей не існує»);

амбівалентність може викликати занепокоєння («Я хвилююсь про погані наслідки»).

Чим старшим стає підліток, тим більше в його житті з'являється причин для амбівалентності. Почасти це відбувається через те, що життєвий досвід підлітка стає все більш складним і неоднозначним. Разом з вигодою приходять ризики, з досягненнями - втрати, з придбаннями - витрати, з упевненістю - невизначеність, з вибором - наслідки, з перевагами - недоліки.

Амбівалентні переживання не повинні бентежити або зупиняти підлітка. Їх потрібно прийняти і використовувати на благо. Амбівалентність вчить підлітка враховувати складність життя у дорослих життєвих ситуаціях, у яких йому доводиться робити вибір.

Джерело: Розвиток дитини